Дослідження

Сучасні конфлікти давно вийшли за межі звичних битв на полі бою. Сьогодні війна — це не лише танки, а й економічний тиск, кібератаки та інформаційні маніпуляції. Світ змінюється: з’являються нові регіональні лідери, конфлікти все частіше ведуться чужими руками в так званих «сірих зонах».

На цьому тлі ключові міжнародні актори дедалі активніше переглядають власні безпекові стратегії, формати союзництв та інструменти впливу. У фокусі дослідження — як збройні конфлікти високої інтенсивності, так і поки неявні протистояння, здатні перерости у масштабні кризи за наявності тригерних подій.

Документ покликаний слугувати аналітичним інструментом для розуміння ключових трендів, оцінки ризиків і формування стратегічних підходів у сфері міжнародної безпеки у 2026 році.

Та інколи – у періоди особливої політичної ваги – ситуація змінюється. Такими прикладами є вибори, які можуть ознаменувати кінець епохи правління поточного уряду, а відтак й змінити настрої регіональної політики. Саме таким випадком є Угорщина та парламентські вибори, що пройдуть у країні 12 квітня 2026 року, що можуть змінити регіональну політику на роки, якщо не десятиліття. Сподівання, які у 2022 році розбила чергова переконлива перемога Віктора Орбана, знову мають право на існування — вперше за дуже довгий час на політичній арені з'явилася реальна опозиційна сила, здатна кинути виклик системі.

Але, на жаль чи на щастя, угорська політика не є примітивною, тому її складно визначити лише двома політичними силами. За цифрами опитувань і передвиборчою риторикою стоїть складніша конструкція: зв’язки, які чинна влада вибудувала в країні, мережі бізнесів, залежність медіа, ієрархія в державній структурі, повне захоплення державних органів, підпорядкування освітніх закладів, придушення громадянського суспільства, утиски прав і свобод людини – усе це показує справжню майстерність чинного уряду у перетворенні однієї з найбільш старанних послідовників демократичного перетворення у 1990-х до, можливо, найбільш наближеної до автократії країни Європи.

Саме тому, у цьому матеріалі ми розглядаємо ширший контекст, що криється за виборчими процесами Угорщини: які ключові партії та політичні постаті формують порядок денний? Яке місце країна займає у регіональній та світовій політиках? Як перемога тієї чи іншої сторони видозмінить політичний курс не лише самої Угорщини, а й, можливо, Європи.

У цьому світі Україна стоїть на передовій — не лише у військовому, а й у геополітичному сенсі. Її вибір на користь Заходу визначається не тільки політичними міркуваннями, а й ціннісною ідентичністю. Водночас зростає потреба виходити за межі євроатлантичного простору та будувати зв’язки з новими впливовими гравцями. У центрі уваги — виживання й утвердження в системі, де вже недостатньо бути «правим» — потрібно бути сильним, гнучким і видимим.

«Нігерія: культурне середовище та локальні контексти» — це дослідження, що вписується у ширший стратегічний пошук України нових партнерств поза межами євроатлантичного простору. У світі, де геополітична вага зміщується на Глобальний Південь, культурна дипломатія стає не просто інструментом м’якої сили, а засобом утвердження і видимості. Нігерія — країна з потужним етнокультурним розмаїттям, динамічною креативною економікою та глибокими історичними пластами — постає як складний, але перспективний простір для української присутності.

Це дослідження — не лише аналітична карта, а й спроба зрозуміти, як працює нігерійське суспільство: від мовної поліфонії до релігійної багатогранності, від локальних культурних практик до глобальних уявлень про Україну. Через глибинні інтерв’ю з представниками культури, академії та громадянського суспільства, автори окреслюють контексти, в яких українські ініціативи можуть бути почутими, прийнятими і підтриманими. У центрі уваги — не лише потенціал співпраці, а й чутливі теми, які визначають межі можливого.

Скасування праймеріз PASO, нова система голосування, хвиля протестів освітян і медиків, а також гучна поразка лібертаріанців у провінції Буенос-Айрес – усе це перетворює вибори 26 жовтня на політичний референдум про майбутнє країни.

У фокусі — посилення ролі парламенту після інституційних реформ, вплив обов’язкового голосування на явку та електоральну поведінку, а також фрагментація партійного поля. Окрему увагу приділено соціальним настроям, проблемам безпеки й міграції, що сприяли зсуву електорату вправо. Робота підсумовує результати виборів, окреслює конфігурацію сил у Конгресі та президентських перегонах і пропонує прогнози щодо подальшого політичного розвитку Чилі.